Війна слабких прибирає з дороги, а сильних робить ще сильніше: «Урядовий кур’єр» аналізує роботу підприємства «Лиспи» в прифронтовій зоні.

Поїзд прибув на кінцеву зупинку за розкладом. На пероні станції Лисичанськ побачила військових з автоматами. Стало не по собі і згадала одну з жінок в купе: «Лисичанськ — остання українська залізнична станція перед фронтом. Далі дороги ведуть до окупованого Луганська». Але це, мабуть, тільки у мене, людини не місцевої, були такі тривожні відчуття. Більшість пасажирів, хто в Лисичанськ приїжджає частіше зі столиці і живе тут, в прифронтову дійсність реагували спокійно, зосереджено: вони без суєти покидали вагони і зосереджено прямували до привокзальної площі.

     — Залишатися пильним потрібно і зараз, — сказав під час зустрічі на вокзалі директор ТОВ «Лиспи» Олег Кострюков. — Місто, на щастя, сепаратистську кашу їв недовго (Лисичанськ під окупацією перебував менш ніж три місяці), але мирне небо цінувати навчилися. І висновки для себе більшість городян зробили правильні: щоб бути сильнішими і не допустити розривів снарядів і мін на вулицях Лисичанська, потрібно наповнювати кожен день добрими справами. Вам, в столиці, це важко зрозуміти. А ми пережили бої за звільнення Лисичанська, які почалися 21 липня 2015 року. Бачили трупи не тільки військових на вулицях міста. Тому синьо-жовте знамено над міськрадою 25-го сприйняли мало не як прапор Перемоги над рейхстагом.

Синьо-жовтий завод.

     Так в розмові і доїхали до прохідної пивоварного. Відразу ж упало в око синьо-жовте розфарбування цього місця. Склалося враження, що державний прапор України постійно знаходиться в русі: нанесені синьо-жовті кольори на ворота підприємства то зменшувалися в розмірах, коли на територію заводу заїжджала яка-небудь машина або виїжджала з нього, то, як ніби під напором вітру лунали в довжину, коли залізні ворота зачинялися.

     — Відчувати себе частиною України в Луганській області, — радів від цього Олег Валентинович, — це значуще, ніж сприймати синьо-жовті кольори (нікого не хочу при цьому образити) десь в центральних чи західних регіонах нашої держави. Біда зробила нас більш патріотичними. І для багатьох робітників заводу слово «Батьківщина» зазвучало по-новому. Перебуваючи в 30 кілометрах від передової, ми оцінили переваги нашого, нехай і не багатого поки життя про те, що нав’язати жителям Лисичанська захотіли сепаратисти. Кажучі відверто, я зрадів тому, що після звільнення міста колектив заводу став активно допомагати з облаштуванням побутових умов військових: за свій рахунок ми закупили обмундирування, воду, продукти харчування, ємності для води та інше. Восени організовували виробництво пічей-буржуйок для передової і блокпостів. У приміщенні механічного цеху ремонтували військову техніку, автомобілі, навіть БТР для ЗСУ і Нацгвардії. Подарували також в минулому році Збройним силам України легковий автомобіль Volkswagen. Позашляховик, як повідомили працівники військкомату, потрапив за призначенням.

Особливе, калорійне …

     З новим ентузіазмом запрацював за класичною технологією в дві стадії і сам завод: як щось особливе почали тут сприймати бродіння майбутнього пива в бродильних апаратах 7-8 днів і доброджування, дозрівання напою в лагірних танках при температурі 1-3 градуси протягом 20- 40 діб в залежності від сорту пива. Ніяких консервантів і хімічних добавок — так вирішили пивовари! Пиво слід варити тільки з солоду, хмелю, ячменю і води. Тому у лисичанского продукту такий маленький термін зберігання. Це перший показник його живучості та достовірності: в кегах пиво зберігається 15 днів, в пляшках — 30-40 днів.

     Основна сировина для виробництва пива — світлий пивоварний ячмінний солод — лисичані виробляють у власному солодовий цеху з високоякісного пивоварного ячменю. Солодовий цех, до речі, не тільки повністю задовольняє річну потребу підприємства в солоді, а й сприяє його реалізації іншим пивоварням.

     На підприємстві виготовляють світлі сорти пива «Душа пивовара світле, преміум, міцне», «Жигулівське», «Запорізька Січ», «95», «Січ Лагер», «Столичне», «Медове». Для виробництва останнього завод закуповує мед у бджолярів, які мають паспорт пасіки та ветеринарне свідоцтво. Проводять також напівтемне пиво «Чумацьке» (масова частка сухих речовин у початковому суслі складає 13%, доброжування 30 діб з додаванням карамельного солоду). Вся продукція ТОВ «Лиспи» сертифікована в системі УкрСЕПРО і має висновок Державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

     — Те, що наше пиво люблять Українці, — продовжує з гордістю директор заводу, — підкріплено дипломом «За високу якість пива» і 8 золотими, 4 срібними і 1 бронзовою медаллю. До речі, лисичанське «Жигулівське» в 2015-му потрапив в сотню кращих товарів України. Про нього одна з мешканок селища Тростянець Вінницької області пані Гуцаленко склала вірш. Я його напам’ять вивчив і завжди цитую гостям підприємства рядок з нього: «Особливе, калорійне ваше пиво — просто клас. І його виробляє Лисичанськ завжди для нас ».

У кращих чеських традиціях.

     До речі, війна на Донбасі позбавила лисичанців значної частини їх традиційного ринку збуту — Донецької та Луганської областей. Тому, щоб працювати без збитків, довелося шукати споживачів в інших регіонах України. Але в центрі, на заході та півдні держави вистачає своїх виробників пива. Конкурувати з ними ТОВ «Лиспи» має можливість тільки завдяки високоякісної продукції. Технологія виробництва сприяла тому: на конвеєр поставили кращі сорти пива, вдосконалені по найкращим чеським традиціям.

     Зараз лисичанський пивзавод — одне з підприємств галузі динамічно розвивається. Маючи власні елеватор, де відбувається прийом, зберігання, переробка ячменю, зберігання солоду, солодовий цех, варильний, бродильно-лагірний і цех по розливу пива в пляшки і кеги, очисні споруди, тарну, механічну, автотранспортну і ділянку водопідготовки, завод є досить потужним в промисловому і технологічному плані підприємством.

     На ньому самостійно розробляємо нові сорти пива, які успішно продаємо в багатьох супермаркетах країни. Замовником лисичанского пива є харківська фірма «ДойчХоф» «Німецький двір», яка розробила власний дизайн етикетки і пляшки, придумала унікальну назву пива і його різновидів. «ДойчХоф» продає пиво під власним брендом. Продукцію підприємства закуповують також приватні підприємці та продають навіть в західних районах Карпат.

     — В ідеалі, — Олег Валентинович трохи сумніше, — хотіли б вийти на європейський ринок. Але для цього потрібно оновити обладнання, засобів на яке у нас, на жаль, не вистачає. Як і нових висококваліфікованих кадрів. У нашій місцевості пивоварів не готують. А їхати з Києва (відповідні навчальні заклади розташовані там) в Лисичанськ молоді фахівці поки не бажають.

Соціально відповідальні.

     ТОВ «Лиспи» — майже єдине на сьогодні стабільно працююче підприємство в Лисичанську. Від його доходів в певній мірі залежить добробут міста. На пивоварному заводі це добре розуміють: трудовий колектив не тільки підтримує Лисичанськ матеріально (в березні 2016-го підприємство сплатило податків і зборів на суму 800 000 грн.), а й піклується про малозабезпечені верстви населення, наприклад, з сусіднього міста Новодружеськ. Завод допомагає місцевим загальноосвітнім школам №25 і №6, дитячого садка «Струмочок», музичній школі. Він сприяє організації різних заходів, надаючи подарунки їх учасникам. Тісно співпрацює ТОВ «Лиспи» з міськрадою Лисичанська, комунальними підприємствами, міськими громадськими організаціями. Почистити дерева в місті, провести освітлення вулиць, допомогти комусь з похоронами, лікуванням, навіть ремонтом житла — Олег Кострюков не відмовить. Тому городяни неодноразово обирали директора пивзаводу своїм депутатом.

     Цінують Олега Валентиновича і в Луганській обласній військово-цивільної адміністрації. Нещодавно її голова Георгій Тука поставив оцінку «відмінно» Олегу Кострюкову. «У мене, — зазначив гість пивоварного, — викликало захоплення і повагу того, що заводу вдалося вийти на передвоєнні обсяги виробництва. Це просто супер!»

 «Урядовий кур’єр»